У листопаді запрошую вас до читання книги Селесте Інг «І всюди жевріють пожежі».
Цей роман не новинка, але я обрала цю книгу не випадково. Селесте Інг давно завоювала любов читачів тонкою психологічністю, уважністю до деталей і вмінням оголювати те, що зазвичай звично приховується. Ця книга колись була обрана мною для читання в одному з осінніх книжкових клубів у WeRead_ua. Вона ніби створена для осінніх роздумів про те, що таке “правильне” життя?. Що краще - життя за планом чи життя за відчуттям? Свобода чи контроль? Організованість чи спонтанність? Ця книга показує, як дві протилежності можуть існувати поруч, і наскільки по-різному може виглядати «правильне» життя.
Уявіть містечко, де вулиці рівні, газони однакової висоти, а кожен будинок ніби вирізаний із каталогу ідеального життя. Тут порядок - не просто звичка. Це спосіб довести самому собі, що все під контролем. У цьому місті живе Елена Річардсон.
Елена - з тих людей, які виписують майбутнє чорнилом. Її календар заповнений на місяці вперед, її рішення виважені і обдумані, а її слова - завжди доречні. Вона прокидається з відчуттям, що життя складається з правильних кроків, і якщо їх виконувати, щастя неминуче, як результат математичної формули.
В її шухлядах лежать акуратно складені серветки, у її блокноті немає жодної зіпсованої сторінки. Вона живе, ніби життя - це проєкт, який можна тримати у руках, і чим міцніше тримати - тим успішніше власне проєкт. Елена вірить у силу логіки. У силу порядку. У те, що хаос треба приборкати, перш ніж він знищить спокій.
Але одного дня у це місто приїжджає Мія. Мія - художниця, мандрівниця, жінка, яка живе за внутрішнім компасом. Для неї життя - це рух, експеримент, полотно, на якому ще нічого не вирішено. Вона не боїться починати спочатку. Не боїться втрачати. Не боїться невідомого. Її дім наповнений кольорами і предметами, які не мають очевидного місця чи призначення, але в кожному своя історія. У неї немає графіка, але є ритм. Немає плану, але є сенс. Вона не заповнює сторінки блокнота - вона проживає їх.
Елена бачить у цьому загрозу, а Мія - можливість. Елена вважає, що рішення мають бути правильними. Мія - що рішення мають бути чесними. Їхній спосіб мислення відрізняється не лише в деталях, а в самому фундаменті.
Елена намагається зробити життя передбачуваним, а Мія дозволяє життю бути живим. Елена будує стіни, бо прагне захистити все, що любить. Мія відчиняє двері, бо знає: любов не тримається силою.
Їхня зустріч - це зіткнення двох світоглядів. Двох філософій. Двох моделей життя. Елена дивиться на Мію, як на буревій, що може знести все її ретельно вибудуване майбутнє. Мія дивиться на Елену ніби на людину, яка сама себе ув’язнила у золотій клітці.
І між цими двома поглядами виникає запитання, що виходить далеко за межі книги: що ж важливіше, що правильніше - контроль чи свобода?
Можна скласти життя у правильні коробки, розписати кожен крок, прожити без ризику, не обпікаючись. Але чи буде в цьому житті місце для себе? Для несподіваного бажання, яке не вписується у план?
Можна дозволити собі рухатися інтуїтивно, слідкувати за внутрішнім поривом. І так, можна помилятися, втрачати рівновагу, інколи падати. Але у цьому русі є справжність. Є тепло.
Мія вчить, що хаос не завжди руйнує, а іноді відкриває шлях. Елена вчить, що впорядкованість - не завжди про контроль. Іноді вона про турботу. Думаю, кожному з нас у різні моменти нашого життя потрібні і Елена, і Мія. Трохи структури, щоб не загубитися. Трохи свободи, щоб не загубити себе.
Катерина Чернявська,
коуч PCC ICF, власниця і ведуча жіночого Книжкового клубу WeRead_ua
P.S. Команда Dreamarium запрошує вас приєнатися до книжкового клубу WeRead, де читання книг перетворюється у чудову мандрівку до вашого внутрішнього всесвіту. Адже на зустрічах Катя, як коуч, допомагає подивитися на власне життя через призму прочитаного, приміряти на себе рішення і дії героїв, навчитися чомусь у них і у інших дівчат з клубу.
